spot_img
Понеділок, 15 Серпня, 2022
More
    HomeНовиниРосіяЧи зможе ПРО приборкати ядерний шантаж Путіна?

    Чи зможе ПРО приборкати ядерний шантаж Путіна?

    -

    З того часу, як у середині минулого століття з’явилися міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), які стали основним засобом доставки ядерних боєприпасів, інженери країн-членів ядерного клубу б’ються над створенням систем ефективної протиракетної оборони (ПРО).

    Деякі види крилатих ракет вдається іноді збивати засобами звичайних систем протиповітряної оборони (ППО) – починаючи з героїчних спроб британських пілотів-винищувачів Spitfire відхилити від курсу фашистські Фау-1 (V-1), що рвуться до Лондона, і закінчуючи не менш героїчними зусиллями збити хоча б частину крилатих ракет, якими російська армія закидає українські міста.

    Однак знищення МБР, яка у верхній частині своєї траєкторії виходить у ближній космічний простір, є незмірно важчим завданням, вирішення якої десятиліттями було мірилом науково-технічного прогресу, предметом важких переговорів та ключовим елементом стратегічного балансу між США та СРСР/Росії.

    Росія більше не партнер

    Цій темі була присвячена презентація аналітичної доповіді, що відбулася минулого тижня у вашингтонському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS): «Протиракетна оборона на стадії розгону ракети: запити та припущення» (Boost-Phase Missile Defense. Interrogating the Assumptions)

    Генерал-лейтенант ВПС США у відставці Генрі Оберінг (Henry Obering), директор Агентства протиракетної оборони США у 2004 – 2008 роках (Director of the Missile Defense Agency) підкреслив на презентації: «Місія Агентства протиракетної оборони полягає в тому, щоб забезпечити інтегровану багаторівневу систему протиракетного захисту не тільки території США, але і наших сил, розгорнутих у країнах-союзниках, причому від ракет усіх діапазонів і всіх етапах польоту… Сьогодні протиракетна оборона дедалі більше сприймається як найважливіша частина політики стримування, її невід’ємна частина».

    Генерал наголошує, що «багато змінилося останнім часом у зв’язку з українською війною. Не можна недооцінювати її вплив». Йдеться, зрозуміло, не лише про захист українських міст від російських крилатих ракет, а й про ядерну риторику Володимира Путіна, який відкрито загрожує світовій спільноті можливістю використання ядерного потенціалу у разі втручання у війну на боці України. Ядерний шантаж прямо пов’язаний із експлуатацією інстинктивних страхів людей перед ядерною загрозою, від якої нібито немає захисту.

    «Протягом десятиліть Росія вкладає значні кошти у великі та різноманітні ядерні сили; швидко нарощує свій ядерний арсенал та Китай, – продовжує Генрі Оберінг. – Ми здивовані кількістю міжконтинентальних балістичних ракет, які вони нещодавно збудували. Зараз ми стикаємося з динамікою кризи, яку ми бачили лише кілька разів в історії нашої країни; війна в Україні та ядерна програма Китаю демонструють, що політика стримування більше не може забезпечувати повну гарантію захисту від використання ядерної зброї. Щоб підвищити надійність стримування, ми повинні донести до наших супротивників послання про нашу здатність протистояти їхнім атакам. Це стосується і наступальної відплати, і відбиття удару за допомогою активного захисту».

    Читайте також:
    Заборона абортів та право на конфіденційність цифрових даних

    Тим часом, є ясна політична причина дисбалансу в протиракетній обороні. Протягом кількох десятиліть, що послідували за розпадом СРСР як «імперії зла», НАТО розглядав Росію як партнера, що позначилося і на науково-технічній, військовій політиці альянсу, обсязі та спрямуванні інвестицій. Було навіть створено Раду «Росія – НАТО». Офіційно російську загрозу визнано в доктрині НАТО лише днями – на 36-му саміті альянсу в Мадриді 29 червня 2022 року. З цієї причини американська ПРО значною мірою досі орієнтувалася на сценарії, що ґрунтуються лише на погрозах з боку країн-ізгоїв: таких як Північна Корея та Іран. «Причина, через яку ми це робили, – продовжує генерал Генрі Оберінг, – полягає в тому, що на той час, на початку 2000-х, вони являли собою нову загрозу. Ми знали, що вони мають обмежені можливості, але ми повинні були бути впевнені, що впораємося з цією загрозою. Коли ми побачили брязкіт ядерної шаблею, що походить від Путіна, це справді багато підірвало. І ми маємо бути готові захищати нашу країну та наших союзників від нових реальних загроз».

    На далеких підступах

    Автори доповіді CSIS – науковий співробітник програми міжнародної безпеки та заступник директора проекту протиракетної оборони Ієн Вільямс (Ian Williams, International Security Program and Deputy Director в Missile Defense Project, CSIS) та науковий співробітник проекту протиракетної оборони Масао Далгрен (Masao Dahlgren, Research associate with the Missile Defense Project, CSIS) – зосередилися на новому перспективному розділі ПРО – знищенні ракети-агресора на етапі розгону.

    У польоті МБР виділяють, залежно від термінології, що використовується в конкретній мові, кілька фаз. Перша з них – фаза розгону (boost phase), під час якої працюють головні двигуни ракети і вона є одним цілим. Немов літак на зльоті, ракета в цей момент найбільш уразлива.

    Потім слідує фаза підйому: основний двигун вимкнений, ракета продовжує підйом за інерцією. На початку цієї фази є дуже короткий період (зазвичай до 90 секунд), коли ракета ще не розділила боєголовки та не активувала свій захист («контрзаходи»). Потім відбувається поділ боєголовок, включаючи несправжні, всі вони починають маневрувати самостійно. У результаті замість однієї відносно безпорадної на старті ракети ми вже маємо дуже складну конфігурацію цілей. У середній фазі все «сузір’я» знаходиться в ближньому космічному просторі і продовжує рух траєкторією, близькою до балістичної, яка являє собою частину математичної параболи. Тут боєголовки можуть бути уражені новою американською системою ПРО, яка відносно недавно успішно випробувана і серійно впроваджується – Aegis (розробка Lockheed Martin; Aegis Ballistic Missile Defense System, ABMD).

    Читайте також:
    експерти про новий закон про «іноагентів»

    Наприклад, 20 лютого 2008 року Aegis за допомогою ракети RIM-161 Standard (SM-3) успішно знищила старий американський супутник, який був некерованим, зійшов зі своєї орбіти, погрожуючи викликати забруднення навколишнього середовища гідразиновим паливом, що залишилося на борту. Перехоплення відбулося в космосі, на висоті 247 кілометрів. Нові модифікації протиракет Aegis – SM-6 будуть вже гіперзвуковими, але все одно вражатимуть ракети противника не раніше середньої частини траєкторії.

    На фінальній фазі польоту боєголовки знову входять в атмосферу, вони вже зазвичай знаходяться над територією противника, до поразки цілей залишаються секунди. Тут їх можуть вразити більш старі та традиційні протиракетні системи. З одного боку, у них був час для приведення в бойову готовність і наведення: відстань до ворожих боєголовок невелика, потужність і розмір протиракети відповідно можуть бути невеликими, курс близький до зустрічного (відповідно не потрібна велика швидкість). Однак цілей багато, вони захищають себе різними способами, а кожен промах виявиться фатальним, і наступного шансу оборона вже не матиме.

    Тому «ПРО на фазі розгону ракети противника є однією з найраніших заповітних амбіцій у сфері протиракетної оборони, що сягає часів задовго до стратегічної оборонної ініціативи Президента Рональда Рейгана – до ранніх днів ракетної ери і бажання дістати і вразити ці ракети на ранніх етапах їх життєвого. циклу», – каже старший науковий співробітник програми міжнародної безпеки, директор проекту протиракетної оборони CSIS Том Карако (Tom Karako; Senior Fellow, International Security Program and Director, Missile Defense Project, CSIS).

    Які переваги дасть рання поразка ракети-агресора? Більше гарантій безпеки: ракета ще не ввела в дію захисні механізми, не розділилася на боєголовки, перебуває над територією супротивника чи поряд. А у разі невдачі – залишиться час для повторення атаки у середній та фінальній фазі польоту іншими засобами ПРО. “Корисність перехоплення ракети на ранній стадії її польоту давно визнана. Захист на етапі розгону чи підйому може пом’якшити багато технічних проблем, пов’язаних із перехопленням на пізніших етапах польоту, коли цілі можуть застосовувати засоби протидії та виконувати маневри ухилення», – резюмують автори доповіді.

    Читайте також:
    У США американців, що потрапили в полон, вважають військовополоненими, в Росії – найманцями

    Раніше – краще, але важче

    Незважаючи на очевидні плюси знищення балістичних ракет противника на фазі розгону, систем ПРО, здатних на це, у світі поки що не існує. Причин тому кілька. По-перше, фаза розгону дуже коротка: «Можливе вікно ураження має тривалість від 175 до 235 секунд для повільніше розганяються міжконтинентальних балістичних ракет на рідкому паливі і від 125 до 151 секунди для більш швидких міжконтинентальних балістичних ракет на твердому паливі, – . – Балістичні ракети меншої дальності з їх короткішими фазами розгону є ще більшою проблемою». Навіть якщо до цих секунд додати коротку підфазу підйому між вимкненням головного двигуна та початком поділу та активації захисту, то вийде близько 300 секунд, що висуває найскладніші системні вимоги до ПРО.

    По-друге, запуск відбувається з території, контрольованої супротивником, далеко від дислокації ПРО. “Ефективність розгортання протиракетної оборони особливо чутлива до географічного положення і особливо на етапі розгону”. Фактично це означає, що ракета-перехоплювач повинна мати короткий час підльоту, а значить – дуже високу швидкість.

    Географічний чинник особливо ускладнює ПРО, якщо взяти до уваги не лише КНДР чи навіть Іран, а й Китай, а особливо – Росію: «Розробка захисту від російських чи китайських міжконтинентальних балістичних ракет – це інше питання. Кінетичні перехоплювачі – повітряного чи надводного базування – мали б діяти в глибині території цих країн для перехоплення ракети-носія, що можливе лише у воєнний час. Навіть у цьому випадку їхня живучість буде під питанням».

    У наявні для перехоплення 3 – 5 хвилин треба також укласти розпізнавання запуску сенсорами. Це в першу чергу інфрачервоні датчики, що реагують на тепло ракетних двигунів і розташовані на космічних апаратах, а також радари, що розміщені на землі та літаках. «Затримка у виявленні ракети-носія є першою причиною проблем у бою. Інфрачервоні датчики космічного базування, аналогічні до космічних інфрачервоних систем високого рівня (Space-Based Infrared System – High, SBIRS High), можуть вимагати до 45 секунд на виявлення…

    Схожі новини

    LEAVE A REPLY

    Please enter your comment!
    Please enter your name here

    Залишайся на зв'язку

    0FansLike
    0FollowersFollow
    3,433FollowersFollow
    0SubscribersSubscribe

    Останні новини