spot_img
Понеділок, 15 Серпня, 2022
More
    HomeНовиниРосія«Якщо говорити про нинішню Росію, то в мене відчуття дежавю»

    «Якщо говорити про нинішню Росію, то в мене відчуття дежавю»

    -

    Згідно з останніми соцопитуваннями центру Vilmorus, міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас посідає друге за популярністю місце у списку політиків своєї країни, поступаючись лише президенту Гітанасу Науседе.

    Діяльність Анушаускаса на посаді оборонного відомства республіки схвалюють 45,4% опитаних дослідницьким центром респондентів.

    Можливо, на зростання популярності міністра впливає його рішуча позиція з питань забезпечення безпеки Литви в цей період, коли Росія перестала приховувати свої експансіоністські наміри.

    Кореспондент Російської служби «Голосу Америки» попросила Арвідаса Анушаускаса розповісти, як розвивається військово-технічна співпраця Литви з партнерами по НАТО, чого він очікує від майбутнього саміту Північноатлантичного альянсу, і як він оцінює ініціативу своїх співгромадян зі складання грошей на купівлю безпілотника. Збройних Сил України.

    Ганна Плотнікова – Пане Міністре, після початку повномасштабного вторгнення російської армії на територію України, багато країн Заходу почали терміново переглядати свою оборонну стратегію. Що змінилося у збройних силах Литви після 24 лютого?

    Арвідас Анушаускас – Якщо говорити лише про наші збройні сили, то я маю сказати, що змінилися «горизонти планування». Наприклад, раніше ми планували деякі види озброєнь придбати для себе у 2030 чи 2028 році, але з додатковим фінансуванням ми це робитимемо до 2025 року.

    Оскільки Литва є країною НАТО, то реакція країн Альянсу на ці події також змінилася. До вторгнення Росії в Українцю країни НАТО передавали свої підрозділи до загального «гаманця», і далі ці підрозділи прямували туди, де зараз необхідні – якщо, наприклад, у якійсь точці виникала криза. Якщо ж жодної кризи не було, то все одно кожна країна знала який підрозділ може вирушити за кордон. Тепер цього року, переглядаючи плани, країни збільшили свій загальний внесок у НАТО сім разів. І США, і інші активні країни Альянсу, такі як Великобританія, перекинули до східних кордонів НАТО додаткові підрозділи, збільшивши свою присутність у кілька разів. У Польщі, наприклад, збільшення було десятикратним. У Литві також присутність додаткових підрозділів побільшало. Це реакція на агресивну політику Росії.

    А.П. – На початку червня відбулося відкриття Руднінкайського полігону у Шальчинінкайському районі Литви. Ви тоді сказали, що відкриття було «символічним», а справжнє попереду. Що являє собою цей полігон і яке його значення для обороноздатності Литовської Республіки?

    Читайте також:
    Росія практикує довільні затримання на захоплених територіях

    А.А. – Полігон потрібен для того, щоби підрозділи постійно мали можливість для спільних навчань із союзниками. А якщо ми купуємо якесь нове озброєння, як, наприклад, з Німеччини, то для його використання та тренувань наших військових потрібні більше полігони. І, звичайно, ті підрозділи, які додатково прибувають до Литви, теж мають проводити десь власні навчання. І коли ми далі розвиватимемо інфраструктуру цього полігону, то там знову з’являться стрільбища. Я говорю «знову», бо там колись уже існував військовий полігон. Там можна буде не тільки проводити маневри та стрілянини, а й випробовувати нові озброєння.

    А.П. –Наприкінці червня німецькі промислові гіганти – машинобудівна компанія KMW та концерн Rheinmetall відкривають центр обслуговування військової техніки у муніципалітеті Йонава. Розкажіть, будь ласка, докладніше про значення цього проекту.

    А.А. – Тут великих подробиць немає, бо з цими промисловцями є договори про постачання військової техніки німецького виробництва, відповідно мають бути обслуговуючі центри. І саме такий центр буде збудований у Йонаві. Це стандартна процедура для будь-якого військового обладнання.

    А.П. – 29 та 30 червня у столиці Іспанії відбудеться саміт країн НАТО. Литва входить до Північноатлантичного альянсу з 2004 року. Зазвичай на подібних зустрічах у верхах обговорюються найактуальніші питання, пов’язані з безпекою. Бувають саміти прохідні, а бувають і ті, на яких приймаються чи не ухвалюються важливі рішення. Приклад першого саміту – Празький 2002 року, коли запрошення приєднатися до Альянсу отримали сім країн Східної та Центральної Європи, у тому числі – Литва. Приклад другого – Бухарестський саміт 2008 року, коли очікуваного запрошення не отримали Грузія та Україна. І наслідки цього саміту ми бачимо сьогодні…

    Які Ваші очікування та прогнози за підсумками мадридського саміту НАТО?

    А.А. – Хочу нагадати, що був ще один саміт у 2016 році у Варшаві, після якого було створено передові бойові підрозділи НАТО. І на початку 2017 року у країнах Балтії з’явилися батальйони eFP (enhanced Forward Presence – бойова група посиленої передової присутності). У нас у Литві лідирує Німеччина зі своїми підрозділами та іншими союзниками. Цей підрозділ і збільшився у півтора рази саме через агресію Росії проти України.

    Читайте також:
    «Мистецтво може впливати лише на одну конкретну людину. А на народні маси впливає тупа пропаганда».

    Зараз ми чекаємо, що на саміті, окрім рішень щодо стратегій Альянсу, буде ухвалено військово-політичний документ, в якому будуть, як ми сподіваємося, уточнені питання, вельми для нас актуальні. Зокрема, щоб країни, які перебувають на східному кордоні НАТО і мають свої частини у передових батальйонах eFP, мали змогу збільшувати їх кількість до рівня бригад. Необов’язково, що це станеться відразу, можливо через кілька років, але все-таки ми говоримо про потенційну можливість, яка буде закріплена в документах.

    А.П. – Наприкінці травня – на початку червня цього року Литва була в топі міжнародних новин. А приводом для цього стала ініціатива відомого литовського журналіста Андрюса Тапінаса зі збору пожертв для купівлі у Туреччині бойового безпілотника “Байрактар” із подальшою передачею його Збройним силам України. Міністерство оборони брало участь у переговорах із турецькою стороною.

    Розкажіть, будь ласка, про Ваші думки та емоції, коли Ви тільки дізналися про цю ініціативу, і наскільки Ви задоволені результатом?

    А.А. – Чомусь часто кажуть, що це Литва обрала саме Байрактор. Нічого подібного! “Байрактор” був обраний самою Україною, а не Литвою. Але литовське суспільство вирішило, що може підтримати саме в цьому контексті, що Україна має «Байратари», і можна надати підтримку зі свого боку, купивши один безпілотник із озброєнням. І оскільки це була громадська ініціатива, ми були посередниками, але дуже потрібними. Бо лише держава може купувати зброю. А Литва вже кілька місяців офіційно підтримує Україну і відкрито це декларує, ми надаємо Україні військову допомогу та у цьому контексті надали подарунок турецького виробника. Таким чином турецька сторона заощадила для наших громадських працівників гроші, зібрані протягом цієї акції. Вони підуть на інші потреби українських громадян – медичну та гуманітарну допомогу.

    Звісно, ​​ця акція мала великий резонанс. Особисто я не був дуже активним її учасником, але рекламував цю акцію в Twitter. Переглядів було 8 мільйонів!

    Ви знаєте, що цю акцію підтримали не лише у Європі, навіть жителі США та Австралії приєдналися! Я знаю, що є ідея розширити цей проект, долучити до нього країни Східної Європи.

    Читайте також:
    так званої «блокади Калінінграда» немає і ніколи не було

    А якщо згадати особисті відчуття, то під час заключного суботнього ефіру я спостерігав, як ця сума неухильно наближалася до заданої цифри. І зрозумів, що якщо ось прямо зараз я не встигну переказати гроші, то це вже буде за межею 5 мільйонів. Але відомо, що зібрали майже 6 мільйонів євро.

    А.П. – Ваша основна спеціальність – історик, у тому числі з дослідження сталінських репресій та дій НКВС – КДБ у Литві у післявоєнний період. Грунтуючись на виконаній Вами роботі, на вивчених документах і свідченнях (можливо, на розмовах з російськими істориками), чи вважаєте Ви, що Росія неминуче мала повернутися до найжорсткішої форми персоналістського правління після спроби побудови демократії у 90-ті роки? Чи були інші варіанти розвитку подій, які Росія не помітила?

    А.А. – Варіанти завжди існують. Але якщо говорити про нинішню Росію, то маю відчуття такого дежавю. Те, про що я писав свого часу – про терор, переслідування, депортації, військові злочини – все це відбувається в реальному часі тепер в Україні. І це відчуття не залишає мене як історика. І я думаю, що якщо Росія й мала інший варіант розвитку, то з Путіним він зник. Більше варіантів поки що не проглядається.

    А.П. – Пане Міністре, з якими словами Ви хотіли б звернутися до російськомовної аудиторії в різних країнах (у тому числі – в Росії), яка прочитає це інтерв’ю?

    А.А. – Я думаю, що якщо говорити про тих людей, які живуть у Росії, то вони не повинні упускати свій шанс на створення іншої Росії. Країни, яка була б членом міжнародної спільноти, але не була б агресивною державою, яка б не нападала на сусідів, які просто хочуть жити своїм життям, а саме життям демократичних держав. Якщо росіяни ігнорують такі можливості та їх цілком влаштовує путінський режим, то це велика проблема не тільки для сусідніх держав, а й для них у майбутньому.

    Схожі новини

    LEAVE A REPLY

    Please enter your comment!
    Please enter your name here

    Залишайся на зв'язку

    0FansLike
    0FollowersFollow
    3,432FollowersFollow
    0SubscribersSubscribe

    Останні новини