spot_img
П’ятниця, 12 Серпня, 2022
More
    HomeНовиниУкраїна«М'яка сила» України проти «гармат кремлівської пропаганди»

    «М’яка сила» України проти «гармат кремлівської пропаганди»

    -

    Талановитим постановникам із Сirque du Soleil не пощастило. Після кримінальних допінгових скандалів, анексії Криму та війни на Донбасі з 2014 року, світ навряд чи згадуватиме створені за їхньою участю дорогі світлові шоу церемоній відкриття та закриття Олімпіади в Сочі – навіть як «події в історії світового спорту та шоу-бізнесу».

    Цілком інша доля у творчості Андрія Хливнюка, українського музиканта, який не мав світової популярності доти, доки його виконання, зі зброєю в руках, української народної пісні «Ой у лузі червона калина» не підтримали, спочатку південноафриканський музикант The Kiffness, а потім, всесвітньо відомий гурт Pink Floyd.

    Музиканти культового британського гурту зібралися, зіграли, і випустили на початку квітня сингл «Hey, Hey, Rise Up!» на основі цієї пісні. Вокальну партію із Pink Floyd також виконав Хливнюк, покликаний під час російського вторгнення на службу до територіальної оборони України. Цей кліп обійшов телеекрани всього світу.

    Джонатан МакКлорі, вивчаючий феномен так званої «м’якої сили» у політиці та дипломатії, що створив Індекс «М’якої сили» (The Soft Power 30 Index), високо оцінює успіхи, яких у цій справі досягла Україна на тлі руйнівної війни, яку вона проводить проти Росії (Jonathan McClory, Sanctuary Council).

    «Без сумніву, м’яка сила в політиці Києва відіграла важливу роль у тому, як досі розвивався російсько-український конфлікт».– написав Джонатан Макклорі.

    Теорія, сформульована американським вченим-міжнародником Джозефом Наєм, назвала «жорстку силу» інструментом різних примусових форм, включаючи застосування сили. «М’яка сила» визначалася ним як використання у політиці, дипломатії та інформаційній сфері позитивного іміджу країни, її привабливості для переконання у правоті її справи.

    «На практиці вони обидві важливі для ефективного проведення політики. Найкраще розуміти “жорстку та м’яку силу” як існуючі нероздільно, а не як дихотомію “або/або”– пояснив Джонатан Макклорі

    З того часу, як Путін прийшов до влади, його цілі на міжнародному рівні були зосереджені на тому, що професор Джорджтаунського університету Анджела Стент описала в журналі Foreign Policy як «усунення наслідків розпаду Радянського Союзу, розкол трансатлантичного альянсу та перегляд географічного врегулювання, що поклав край холодній війні».

    «Путін намагався досягти цих цілей, використовуючи як жорстку, так і м’яку силу. На початку він завжди уникав ризику. Наприклад, Путін застосував грубу силу в Чечні 1999 року, але це була внутрішня справа його країни. Вперше він застосував силу за межами Росії в Південній Осетії, що відкололася від Грузії, в 2008 році, але масштаби цієї операції були обмеженими – Росія не вторглася на територію всієї Грузії. Навіть анексія українського Кримського півострова у 2014 році була відносно обмеженою операцією, яка за справедливим припущенням Путіна не призвела до жорсткої відповіді Заходу», – так пояснив тактику Путіна, який спеціалізується на російській політиці, професор політології Пол Крістенсен, у рубриці «Новий світовий порядок?» (Paul T. Christensen, New World Order? Boston College Magazine)

    Читайте також:
    Вашингтонські художники допомагають Україні

    Заради об’єктивності, навести приклади використання «м’якої сили» Москвою за останні двадцять з лишком років, можна. Це проведення чемпіонату світу з футболу та зимової Олімпіади, спільні космічні програми та щорічний Московський кінофестиваль, участь в економічних форумах у Санкт-Петербурзі та Давосі та численні виїзні музейні виставки в Європі.

    Окремо в цій низці стоїть масована глобальна інформаційна кампанія з використанням телеканалу РТ та Радіо “Супутник”, навіть певною мірою традиційні світові гастролі труп Великого та Маріїнського театрів.

    Хоча все це мінімізувалося потоком негативних новин з Росії про репресії проти свободи слова та зборів, переслідування лідерів опозиції, аж до спроб їх усунення із застосуванням заборонених нервово-паралітичних речовин – навіть на такому тлі всі ці роки Україна не могла похвалитися очевидними успіхами.

    Останнє видання дослідження Індексу «М’якої сили», опубліковане у 2019 році, дає уявлення про те, де була Україна «до вторгнення». Займаючи 45 місце з 60 країн, національний бренд України не потрапив до елітної таблиці.

    Вторгнення в Україну наприкінці лютого цього року цілком спиралося на «жорстку силу» Росії, виражену не лише в діях російської армії та спецслужб, а й у агресивній, цинічній риториці зовнішньополітичного відомства Росії, російських політиків, при тому, що кремлівські ЗМІ з початком вторгнення, остаточно перетворилися на органи військово-політичної спецпропаганди.

    Із застосуванням хоч якихось методів «м’якої сили» Москва покінчила.

    У перші дні війни уряд України мав два імперативи: оборону і дипломатію. Насамперед Україні потрібно було організувати успішну оборону. Українські сили мали відобразити початковий тиск росіян, забезпечити стійкість оборони Києва і не дати російській армії обезголовити уряд Зеленського. Друга мета України полягала в тому, щоб успішно згуртувати мир або, як мінімум, Захід на своєму боці, отримати зобов’язання щодо військової допомоги та домогтися запровадження санкцій проти Росії.

    Читайте також:
    Кремль назвав затриманих в Україні американців найманцями

    «Очевидно, що негайний захист України був викликом для жорсткої сили країни, але паралельна дипломатична кампанія залежала від м’якої сили. Що вражає в успіхах України на обох фронтах, то це те, що її військова міць, хоробрість її громадян і бійців у захисті своєї країни, з запаморочливою швидкістю породили нову м’яку силу», – розповідає Джонатан Макклорі.

    Україна здобула захоплення, повагу та любов усього західного світу. «Жорстка сила», яка дозволила Україні чинити опір нападу Росії, змінила її репутацію у світі та репутацію її «м’якої сили»: Україна виграла інформаційну війну у Росії за рахунок повідомлень з фронту.

    На думку Романа Осадчука з Лабораторії цифрової криміналістики “Атлантичної ради” (Roman Osadchuk, Research Associate, DFRLab, Atlantic Council), це вдалося, тому що “Україна децентралізована, і українці вважають за краще покладатися на довірені мережі, а не залежати від новин із центру/уряду. А у ЗМІ України немає необхідності чекати вказівок зверху (порівняно з російськими державними ЗМІ)».

    «Завдяки цьому і доказів російських військових злочинів стає дедалі більше»– наголосив Роман Осадчук

    Експерти також виділяють ще одну найважливішу складову успіху: в особі президента Зеленського в України з’явився ідеальний «комунікатор», здатний донести месидж будь-якої аудиторії по всьому світу. Лідер, який однаково добре вміє достукатися до людей як через Twitter, так і TikTok.

    Виступи президента України з відеозв’язку аплодували в Конгресі США, на сесіях ООН, ЄС і НАТО, на засіданнях парламентів багатьох країн, і навіть на відкритті кінофестивалю Канна.

    На цьому тлі сховався в «бункері», який рідко з’являється на публіці, фізично віддалений від співрозмовників абсурдно довгим столом, агресивний і некомунікабельний Путін із самого початку програвав. Крім того, пропагандистська машина Кремля нічого не змогла запропонувати, що хоч якось нівелювало б шок, спричинений у світі кадрами безжальних бомбардувань та обстрілів українських міст та військових злочинів російської армії.

    Не можна сказати, що ця пропагандистська машина не намагалася, але все це, включаючи концерт десятка артистів естради та кіно, за участю самого Путіна на стотисячній арені в Лужниках, виглядало шкода, оскільки риторика про «пам’ять про героїчне радянське минуле» та «борг перед батьківщиною» погано вкладалася в голови сучасної молоді, яка виросла із засобами інформації та комунікації в руках.

    Читайте також:
    Україна попросила про відстрочку обслуговування зовнішнього боргу

    Наталі Фогель, старший науковий співробітник Центру «Європейські цінності» (Nathalie Vogel, Senior Fellow European Values ​​Center for Security Policy) зазначила, що «Багато чого було недостатньо, щоб залучити молоде покоління до кремлівської програми “денацифікації”: вони надто молоді, щоб знати Радянський Союз. Міфологію треба [было] винаходити…Сталінградська символіка [заместила позор] пакту Молотова-Ріббентропа. Кордони Російської імперії [заменили реформаторский] демонтаж Радянського Союзу А неіснуючих – “українських нацистів” та “українського населення, що відчайдушно чекає звільнення від них” – вже придумали [старомодные] російські органи дезінформації».

    Як би не намагалися кремлівські пропагандисти, старі кліше та штампи не могли протистояти баченню реального світу сучасною молоддю. Україна невблаганно виривалася вперед у використанні м’якої сили.

    «Творчі українці та їхні союзники брали активну участь у поширенні інформації про війну. У нас є художники, які створювали плакати та мем, блогери створювали відеоролики, що пояснюють те, що відбувається, або брали інтерв’ю у російських військовополонених, звичайних громадян, а музиканти писали нові пісні або знаходили в них новий зміст, як, наприклад, у пісні переможниці конкурсу «Євробачення- 2022» Стефанії»– розповів Роман Осадчук

    Приклад Pink Floyd був підхоплений молодшими зірками світової музики. Наприклад, популярний британський виконавець Ед Ширан також зняв кліп за участю українських музикантів.

    У найбільших містах по всьому світу пройшли масштабні маніфестації на підтримку України, акції протесту, концерти та арт-перформанси з використанням кольорів українського прапора, який став символом стійкості.

    «Проїжджаючи пасторальними норвезькими пейзажами в поїзді з Осло до Ліллехаммера минулого тижня, .. я помітив гарний скандинавський фермерський будинок, над яким гордо майорить український прапор… У лондонському Вестмінстерському “крузі”, де я проводжу свої робочі дні, не можна уникнути прапори. Навіть у передмісті британської столиці прояв солідарності з українцями став обов’язковим. Але це – самотній синьо-золотий прапор, що ширяє в малонаселеній норвезькій сільській глибинці – впадає у вічі, як маяк “м’якої сили”, потужний символ тотальної трансформації, яку національний бренд України зазнав за кілька коротких місяців»,– підкреслив Джонатан Макклорі

    Києву вдалося ефективно використати свою «знову набуту м’яку силу»:

    Україна заручилася обіцянкою допомоги на суму понад 60 мільярдів доларів і надихнула США, ЄС та інші країни на значні економічні втрати, ввівши санкції проти Росії.

    Тим часом, «жорстка сила» України продовжує завдавати нищівного удару по залишках «м’якої сили» Росії у зовнішній торгівлі, а…

    Схожі новини

    LEAVE A REPLY

    Please enter your comment!
    Please enter your name here

    Залишайся на зв'язку

    0FansLike
    0FollowersFollow
    3,430FollowersFollow
    0SubscribersSubscribe

    Останні новини