spot_img
Понеділок, 15 Серпня, 2022
More
    HomeНовиниРосія«Мистецтво може впливати лише на одну конкретну людину. А на народні...

    «Мистецтво може впливати лише на одну конкретну людину. А на народні маси впливає тупа пропаганда».

    -

    Назва санкт-петербурзької групи «НОМ» колись розшифровувалась як «Неформальне об’єднання молоді» – тепер її засновнику Андрію Кагадєєву 60 років. Але колектив досі виступає та активно займається тим, що вони самі називають «драматизацією ідіотичних проявів дійсності та ідіотизацією драматичних»: іронічним осмисленням того, що відбувається у світі.

    «НОМ» – це не тільки музика, а, скоріше, інтердисциплінарне об’єднання, що працює у сфері сучасного мистецтва: це і виставки художника Миколи Копєйкіна та гурту «Зачаровані художники» у власному галерейному просторі «Свиняче рило», і велика кількість відео-арту ( багато хто пам’ятає «Фігури з хурми»: перший відео-мем епохи відеокасет!), і кілька арт-хаусових метаіронічних художніх фільмів, випущених творчим об’єднанням «НОМфільм» («Жбан дурня», «Пасіка», «Білоруська буваль», «Зоряний ворс» ” та інші). А ще – концептуальні музичні альбоми, зокрема альбом 2021 року «МАЛГІЛ» на вірші поетів-оберіутів, які були ідейними натхненниками колективу.

    З класичним російським роком їх порівняти складно – швидше критики вважають за краще згадувати поряд з ними такі імена, як The Residents або Laibach. У їхніх піснях можна почути відлуння і Ніка Кейва, і Rammstein, і навіть, можливо, Девіда Боуї. Тим не менш, незважаючи на «окремість» від російського року і статус, швидше, концептуальних художників, ніж просто музикантів, саме НОМ одними з перших відгукнулися на вторгнення Росії в Україну і записали кавер-версію на пісню Пахмутової-Добронравова. Поки не пізно”.

    Саме тому ми вирішили поговорити з Андрієм КагадєєвимЛідером групи, про те, що ж відбувається з російським роком – і про те, як він сприймає те, що відбувається в Росії.

    Тетяна Заміровська: Ленінградський рок за радянських часів був протестною музикою, нехай і не завжди прямолінійно протестною, іноді за рахунок поетичного алегорії. Та й загалом від представників російського року всі чекали громадянської позиції. Але не всі її висловили, а деякі навпаки висловили не ту, що очікувалося, і пішли виступати під Z-прапорами. Що сталося із рок-музикою після вторгнення Росії в Україну?

    Андрій Кагадєєв: Коли почалася вся ця дичина, одразу ухвалили закони, за яких будь-яке пряме висловлювання в соцмережах чи ЗМІ прирівнюється мало не до держзради – і у нас усі журналісти вимушено і одразу поїхали буквально за один день, бо всім стало світити 8-10 років… Усі, хто писали, що хотіли, тепер визнані агентами небажаними та інше. Будь-який твій вислів на певні теми прирівнюється до кримінальної справи.

    А музиканти наші… Ну так, як громадяни вони, звичайно, виражали протест. Я сам спочатку, коли це почалося – був величезний мітинг, я теж ходив… Але це дуже швидко стали пригнічувати. У Білорусі все відбувалося схожим чином. І тепер тут у нас уже нікому на думку не спаде нікуди вийти, бо заарештовують уже просто за білий листок! Вокаліст Shortparis теж спочатку відразу пішов на мітинг – і відразу загримів. Відбувся штрафом. Звичайно, ти одразу після такого думаєш: треба це тобі взагалі? Це впливає на щось? Ось наш Олексій Рахов – постійно активно висловлювався – а перед черговим антивоєнним мітингом до нього додому прийшли кілька людей у ​​формі. Вони, правда, дурні, прийшли на його стару адресу, де він давно не живе. Але факт був фактом. Тому, звичайно, все самі вирішують – або говорити езоповим мовою, або йти на рожен.

    Читайте також:
    День скорботи чи свято мілітаризму?

    Щодо творчих висловлювань проти війни – гадаю, так швидко це не робиться. У мене також спочатку була шокова реакція. У перший же тиждень ми сиділи в студії, працювали над матеріалом, і я моїм колегі Зубкову, з яким ми вигадуємо пісні, одразу сказав, що ми, як справжні рок-музиканти, маємо зреагувати. Як завжди було – ту ж Америку згадати, В’єтнам – ми маємо висловитися. Але ми не група прямих висловлювань – важливо було вигадати щось художнє, інакше це буде не група НОМ. У нас принцип інший, у нас таки «ідіотизація драматичних проявів та драматизація ідіотичних». З чого це ми вестимемо політінформацію? Але я подумав про риторику, яка на нас раптом обрушилася: що є, виявляється, чудове вирішення всіх проблем – ядерний удар. Охрініти! Це мене розлютило: не розумію, як це ми жили-жили, і раптом, виявляється, нормально: ми всі порахували, близько 500 мільйонів всього загине, але ми всіх провчимо!

    Тому я й узяв пісню Пахмутової та Добронравова: «Ядерному вибуху – ні, ні, ні». Зрозуміло, ми її посилили і вона стала зловісною. А раніше вона була така бадьора, радісна піонерська, там співали діти та Кобзон. У нас вона почала звучати страшно і реально актуально. Мовляв: “Ні, ми не згодні!”. Ось такий був наш вислів від групи НОМ. На щастя, воно знайшло розуміння у нашій фірмі-видавці «Союз». І вони її виклали, і чесно очистили права. У мене є зараз предмет гордості: підписаний договір із самою Пахмутовою – вона 1929 року народження! – Що вона передала мені права на творчу переробку!

    Т.З.: А як же решта музикантів, де їхні пісні?

    О.К.: Я теж думав: а де там наші «шевчуки», які в перебудову, чи що, перші одразу? Так, можна міркувати, здогадуватися. Можливо, так швидко в них ще нічого не виникло. Я розумію, що сильний художній вислів може залишитися на віки – але поки що у нас все рідко з цим…

    Читайте також:
    Росія подвоїла кількість авіаударів за позиціями ЗСУ

    Колись був той самий «Потяг у вогні» Гребенщикова, або «Перемен» Цоя: він реально зміг вловити цю штуку і направити її, такого більше ніколи не було, коли раптом вся країна – і прості ПТУшники, і вчені з палаючими очима хотіли змін! Нині такого немає. В результаті поки що, на мій погляд, найяскравіші музичні висловлювання робить тільки Макс Покровський, але з Нью-Йорка. Це його про «мавпу і окуляри» – на мою думку, поки що злободенний творчий вислів. Так, Гребенщиків Європою їде, але співає знову якесь: не плач Маша, я Дубровський… Від Шевчука чогось чекали – але він досить тонко вчинив. Він створив мем у результаті. Тобто його змусили нарешті висловитися. Думаю, затребувані артисти того покоління затребувані як у своїй, так і в тій системі – це артисти великих стадіонів і залів, де все під контролем. Тому Шевчук, мабуть, до останнього «рятував» свою позицію, мовляв, так, я й так такий, у нас завжди були пісні на кшталт «Не стріляй». В результаті він не написав нову пісню, зате вдало висловився. Фраза «Батьківщина – це не дупа президента» тепер, мабуть, залишиться на віки. Це вже можна прирівняти до творчого висловлювання. Так, у нас були протестуючі музиканти. Пам’ятайте Кінчева – який він був, із косою чубчиком! “Моє покоління!” Ну і що? Це виявилася музика для вболівальників!

    Втік із Росії Женя Федоров із гурту Tequilajazzz – зник і потім з’явився вже десь у Скандинавії та дав інтерв’ю, що почали надходити дзвінки з погрозами, він швидко зібрав речі, родину та поїхав. Вони так висловилися разом із музикантами гурту «Кіно»: записали заново стару пісню «Кохання до зброї» гурту «Об’єкт глузування», написану ще під час перебудови. Там мала на увазі війна в Афганістані: «мамо, подаруй мені пістолет, мама, подаруй мені цю гармату»… Це теж можна покласти в скарбничку, хоч щось… А з іншого боку – ми чекаємо від наших визнаних вже, загалом. то, людей немолодих, щоб вони щось сказали… А в них теж, мабуть, вичерпуються творчі сили.

    Плюс так званий формат «Нашого Радіо», на жаль… теж предмет суперечок, нібито вони набули естафети на той час. Насправді ні. Це, звичайно, імітація чистої води та ганебне явище. Про це Троїцький нещодавно писав – про цей «говнорок», цю погань. Все це було засноване на десятилітті яскравих, якісних музикантів. Але згодом – нічого. Якщо випадково це десь послухати, наприклад, у таксі їдеш і включають – це просто імітатори, словоблуддя якесь гугняве. І це було масово! І плюс “фінансова” історія цього. Цей поганий фестиваль «Нашествие» – величезний, популярний, а потім там стояли танки! Це була музика саме для “Z-покоління” – отримайте тепер!

    Читайте також:
    Іноземним банкам можуть заблокувати вихід із ринку Росії

    А тепер той самий Троїцький каже: ви створили цей «говнорок», дурну музику та безглузде покоління, яке самі й привели до деградації. А той же Козирєв – творець цього радіо, він теж як би емігрував – і теж обурюється: мовляв, як же так вийшло, такі негідники, як Галанін, тепер там режиму підспівують… І всі один з одним лаються і ставлять питання: а як так вийшло? – Тому що в гонитві за швидким прибутком ви пропустили головне! Напевно, формат «Нашого радіо» мав бути розумнішим, не таким комерційним. Треба було шукати хороших музикантів, бо є вони, насправді… Так, вони не збирають тисячні зали і грають якимись клубами. Але ні, нам це не цікаво! Тому ми маємо те, що маємо.

    Рок того часу не був протестним поетично, він просто був протестом як спосіб життя. Протест, наприклад, був у тому, що я гратиму без дозволу! Ось у чому був протест! А зараз? Ну от як працює мозок у військових та чекістів? Вони думають: а чого такого, ми замовимо, нам вигадають пісень. Ось Газманов, ось «Любе»: ми платимо, вони працюють. Ось вони так і думають, їм здається, так і має бути. А решта буде таким total control. Найгірше, що до цього йде. Знову на все треба буде отримувати дозвіл.

    Т.З.: У Білорусі так і було, нічого не забороняли, але був «дозвільний принцип»: треба було отримувати гастрольне посвідчення у Міністерстві культури перед кожним концертом.

    О.К.: Саме! Ми востаннє у Білорусі виступали у 2014 році. До цього наші знайомі нам якось усі влаштовували. Вони нам казали: якщо веземо групу, треба подавати відео-матеріали до Мінкульту, щоб отримати дозвіл, але з вашими відеокліпами дозвіл нам не дадуть. Тому все йшло за сірою схемою. Так, вони ризикували, але влада на це дивилася крізь пальці, тому ми якось їздили до Мінська, виступали. Але поступово, звичайно, закручували гайки – у Білорусі молодь садили просто за розклеювання афіш, що нам здавалося дикістю та якимось пройденим етапом, коли люди сидять по рік-півтора за якусь фігню! Але ще тоді щось жило, тепліло. Востаннє, коли ми мали виступати у Білорусі, це мав бути великий проект у галереї Білгазпромбанку, яка належала кандидату у президенти Віктору Бабаріко. Що збирав там малюнки, Кроку включаючи.

    Ми хотіли робити проект через художника Олексія Хацкевича – велику виставку з нашою групою художників. Плюс у нас була…

    Схожі новини

    LEAVE A REPLY

    Please enter your comment!
    Please enter your name here

    Залишайся на зв'язку

    0FansLike
    0FollowersFollow
    3,433FollowersFollow
    0SubscribersSubscribe

    Останні новини