spot_img
Понеділок, 15 Серпня, 2022
More
    HomeНовиниСвітНафта та газ із Баку: засіб проти диктату Кремля?

    Нафта та газ із Баку: засіб проти диктату Кремля?

    -

    За дискусіями про російську «нафтогазову зброю», ціни на нафту та ЗПГ та обсяги видобутку ОПЕК тема поставок викопних вуглеводнів з колишніх радянських республік виявилася незаслужено забутою.

    Тим часом історично саме столиця нинішнього Азербайджану – Баку була колискою російської нафти, немов Київ – «матір’ю міст російських».

    Нафта на Апшеронському півострові виявили вже у X – XIII століттях, і з початку ХІХ століття там почалися активні розробки. У 1813 році цю територію завоювала в результаті російсько-перської війни Російська імперія, і в 1901 бакинські нафтові промисли принесли їй 11,4 мільйона тонн нафти, що становило 90% російського і 50% світового видобутку. 1941 року Азербайджан видобував уже 23,5 мільйона тонн нафти: 71.4% усієї радянської нафти. Бакинський нафтовий район був окупований Німеччиною і зіграв – разом із поставками ПММ по ленд-лизу – вирішальну роль постачанні радянської армії паливом.

    Сьогодні відсоток азербайджанської нафти у світовому видобутку, звісно, ​​знизився, але в рамках свого регіону, наголошує Дам’ян Міскович (Damjan Miskovic), професор Азербайджанського університету та редактор політичного журналу Baku Dialogues, роль азербайджанських поставок залишається ключовою.

    Наприклад, «Азербайджан є основним постачальником нафти до Ізраїлю. 40% нафти, що споживається Ізраїлем, надходить звідси. А це близько 10% всього експорту бакинської нафти. І більша частина йде нафтопроводом через Туреччину», – навів Дам’ян Міскович цікаві факти на семінарі, що відбувся 15 липня 2022 року в американському Інституті досліджень зовнішньої політики (Foreign Policy Research Institute, FPRI). Його тема – «Російсько-українська війна та її наслідки для Азербайджану» (The Russia-Ukraine War and Implications on Azerbaijan).

    Дам’ян Міскович нагадав про незаслужено забутий нафтовий проект: ще в 1994 році в Баку підписав угоду з тринадцятьма світовими нафтовими компаніями з восьми країн на розробку трьох нових нафтових родовищ в азербайджанському секторі Каспійського моря – Азері, Чираг і Гюнешлі. Завдяки високій значущості проект отримав назву «контракт століття». Згодом кількість учасників угоди зросла до 41 компанії та 19 країн, а найцікавішим (з погляду сьогоднішньої проблематики) став проект будівництва нафтопроводу Баку – Тбілісі – Джейхан (танкерний термінал на півдні Туреччини, Середземне море) завдовжки 1768 кілометрів. Його відкрили у 2005 році. Також було збудовано південно-кавказький газопровід завдовжки 970 кілометрів, запущений у 2007 році.

    Читайте також:
    ФРН вводить екстрені заходи щодо газозабезпечення країни

    Їхньою ідеєю від початку була диверсифікація маршрутів експорту енергоносіїв та стабілізації світового енергетичного ринку: створення незалежного від Росії шляху транспортування нафти з Азербайджану (а згодом і Туркменістану, Казахстану) на світові ринки.

    «Це була історична угода, – наголошує Дам’ян Міскович. – Вона відкрила зовсім новий маршрут для постачання нафти до Європи з каспійської акваторії, яка не має виходу у світовий океан. Це був перший трубопровід, який не перетинав ані російську, ані українську, ані білоруську територію». Сьогодні ці нитки, які не мають географічного відношення до залучених до російської цінової гри потужностей, приковують до себе особливу увагу.

    У 2006 році до проекту приєднався Казахстан: договір передбачав спочатку танкерне перевезення казахстанської нафти з Актау до Баку і потім її транспортування нафтопроводом. Це було присвячено початку видобутку нафти на казахському родовищі Кашаган. Як підкреслюють експерти, Росія чинила і чинить всілякий тиск на Казахстан, тому за даними на січень 2022 року нафтопроводом Баку – Тбілісі – Джейхан (БТД) перекачується лише близько 100 тис. тонн казахської нафти на рік. Усього ж у 2011 році бакінським трубопроводом експортовано 32,224 мільйона тонн нафти, з яких 2,6 млн тонн надійшли з Туркменістану.

    Незабаром після першого вторгнення Росії до України, вже у вересні 2014 року, у навчальному центрі Крцанісі поблизу Тбілісі проходили командно-штабні навчання за участю військових Туреччини, Грузії та Азербайджану з метою створення міжнародного стратегічного штабу для охорони цих трубопроводів. За інформацією Міністерства оборони Грузії, ще в ході російського вторгнення 2008 року трубопровід кілька разів зазнавав атак з боку осетинських бойовиків та російських військових.

    Російське вторгнення в Україну в 2022 році зробило нафтогазовопровід БТД ще більш актуальним. «Буквально днями завершено будівництво газового інтерконектора між Грецією та Болгарією, його введення в експлуатацію планується наступного місяця, – повідомляє Дам’ян Міскович. – 1 липня Болгарія вже перейшла з російського газу азербайджанським. Так само, як і «контракт століття» 1994 року, південний газовий коридор виник у результаті стратегічного партнерства між Азербайджаном та Заходом, комерційними та геополітичними інтересами держав Європейського Союзу. Азербайджан має стати стратегічним вузлом у розробці додаткових каспійських газових родовищ, включаючи і родовища на території Туркменістану», – вважає Дам’ян Міскович. На його думку, “пропускна здатність південного газового коридору може бути збільшена вдвічі з відносно низькими витратами, причому Азербайджан готовий частково профінансувати це розширення”.

    Читайте також:
    Китай звинуватив НАТО у «менталітеті холодної війни»

    «Розширення південного газового коридору коштуватиме близько 10 мільярдів доларів. Проект займе чотири – п’ять років. Дуже важливо також побудувати сполучну лінію на Каспії, яка дозволить туркменському газу надходити до існуючої інфраструктури південного газового коридору – на створення такого конектора піде від шести місяців до року. Але проблема в тому, чи буде готовий Туркменістан зіткнутися з гнівом і тиском Росії задля невеликої кількості газу, яку він зможе експортувати на Захід», – розмірковує експерт.

    Продовжуючи тему політичного контексту, Дам’ян Міскович наголошує, що для Азербайджану будівництво трубопроводів «представляло критичний крок щодо зміцнення суверенітету країни та її незалежності, і він справді просунув Азербайджан шляхом національного оновлення, яке завершилося військовою та дипломатичною перемогою у другій карабахській війні. Стратегічне енергетичне партнерство Азербайджану із Заходом, ЄС, яке розпочалося 1994 року, має й надалі бути наріжним каменем зовнішньої політики Баку».

    Дам’ян Міскович повідомив про підписання двосторонньої угоди про стратегічне партнерство між Азербайджаном і Європейською Комісією, що планується в найближчі тижні, «яка пройде в контексті іншого театру дій, української». Сенс документу експерт охарактеризував коротко: «Азербайджан має газ, а Європа потребує газу. Йдеться про стратегічне партнерство для збільшення постачання каспійського природного газу до Європейського Союзу. Це політична мета».

    Інший бік питання торкнувся лікаря Васиф Гусейнов (Vasif Huseynov), старший науковий співробітник бакинського Центру аналізу міжнародних відносин (AIR Center): «З середини 1990-х років Азербайджан проводить багатофакторну зовнішню політику, яка здебільшого має на увазі збереження рівної дистанції від усіх великих держав та підтримання з ними максимально дружніх відносин. Азербайджан став членом руху неприєднання і він завжди був дуже обережний у відносинах з Росією та іншими великими державами. Азербайджан постачає нафту і газ до Європи і планує збільшити продажі. Але країна також утрималася від запровадження санкцій проти Росії. Баку, з одного боку, підписав декларацію про особливі відносини з членом НАТО Туреччиною у 2021 році та користувався її військовою підтримкою. З іншого боку, за кілька днів до російського вторгнення в Україну ми підписали декларацію про взаємини з Росією, яка свідчить, що Азербайджан не планує жодних ворожих дій проти неї».

    Читайте також:
    Перше судно, яке з початку війни вийшло з Одеси, тримає курс на Стамбул

    Ніколас Гвоздєв (Nikolas Gvosdev), редактор журналу Orbis та старший науковий співробітник FPRI дивиться на питання ще ширше: «Азербайджан стає дедалі важливішим для енергетичної безпеки Європи. Чи є він сполучною ланкою для транзиту Схід – Захід, тобто з Китаю через Середню Азію та Каспій, через Південний Кавказ – до Європи, а також в іншому вимірі: з Росії через Азербайджан до Ірану до Індії? Ці два коридори все більше перетинаються в Азербайджані, і світова економіка все більше залежатиме від того, щоб ці дві артерії залишалися відкритими та безпечно функціонували. Це і є основою стратегічного геоекономічного значення Азербайджану для світової економіки. Проблеми Південного Кавказу дедалі більше стають проблемами світу».

    Стосовно Росії Ніколас Гвоздєв поділяє миттєвий вплив політики Азербайджану та його роль в історичній перспективі: «Звичайно, експорт нафти і газу з Азербайджану до Європи побічно впливає на позиції Росії в Європі, оскільки Кремль намагається скоротити свої постачання, щоб чинити тиск на ЄС, а Азербайджан, навпаки, є рятівним колом для Європи. Але ми повинні говорити про південний коридор у ширшому значенні, тому, можливо, перспективною домінантою є те, що весь південний коридор може стати важливим не лише Азербайджану. У майбутньому він стане дуже важливим для Росії як шлях її виходу нові експортні ринки».

    Схожі новини

    LEAVE A REPLY

    Please enter your comment!
    Please enter your name here

    Залишайся на зв'язку

    0FansLike
    0FollowersFollow
    3,434FollowersFollow
    0SubscribersSubscribe

    Останні новини