Нобелівську премію миру цього року присуджено українській організації «Центр громадянських свобод», білоруському правозахиснику, керівнику руху «Весна» Алесю Біляцькому та російському «Меморіалу».
Дружина першого президента РФ Наїна Єльцина надіслала «меморіальцям» вітання з високою нагородою. Вона нагадала, що Борис Єльцин став членом цієї організації відразу після її заснування, а пізніше увійшов до Об’єднаної ради.
Наїна Єльцина зазначила: «Для людей, які працюють у “Меморіалі”, не було завдання важливішого, ніж захист конституційних прав і свобод людей, незалежно від їхніх політичних переконань, посад чи віри…”Меморіал” вважав принципово важливим викриття злочинів сталінського режиму. Тисячі прізвищ репресованих та їхні трагічні історії стали відомі лише завдяки зусиллям правозахисників… Вважаю, що Нобелівський комітет зробив дуже правильний вибір. І дай Боже, щоб правозахисники “Меморіалу” і в майбутньому мали змогу працювати на благо наших людей».
Схожі новини:
Член «Меморіалу» та Правозахисної ради Санкт-Петербурга Юлій Рибаков (у радянські роки – політв’язень) переконаний: члени Нобелівського комітету зробили логічний та зрозумілий вибір.
У розмові з кореспондентом Російської служби «Голосу Америки» Рибаков підкреслив: «Коли в країні та у світі відбуваються ті трагічні події, свідками яких ми є, вибір лауреатів премії серед правозахисників є логічним та природним. Тому що вони сьогодні перебувають на передовій лінії боротьби не лише за наші права, а й за життя людства як такого. Бо сама по собі ситуація загострюється настільки, що йдеться вже просто про виживання людини, як вільної істоти. І в цій ситуації присудження Нобелівської премії Миру, тим, хто бореться за мир у широкому значенні цього слова, це природно та правильно».
Рибаков зазначив, що нагородження правозахисників саме зараз має не лише практичне, а й символічне значення: «Йде гостра, напружена та критична по суті боротьба між злом та добром. На карту поставлено існування людства та самої людини, як символу свободи та права на гідне життя. А саме правозахисники й опікуються цим».
«На відміну від попередніх нагороджень за мир, коли бувало, що миротворцем називали того, хто зупинив війну, забувши, що він її і почав, у даному випадку на руках у нагороджених немає крові: вони – справжні миротворці, бо захищаючи одного вони захищають усіх. І якби сповідуваний ними абсолютний пріоритет прав людини на життя і свободу став загальним, то у світі не стало б воєн», – пояснив Юлій Рибаков.
Представник Світлани Тихановської щодо конституційної реформи та парламентської співпраці Анатолій Лебедько каже, що Альфред Нобель був би задоволений нинішнім вибором кандидатів на Премію миру.
«Комітет, це та структура, де немає спонтанних чи випадкових рішень, воно (рішення) – вивірене та найбільш вдале. Були прогнози, що лауреатами будуть Зеленський-Тихановська-Навальний, але рішення, яке озвучив Комітет, сильніше. Можна було припускати, що лауреати будуть із цих країн, бо на цій території – Україна – Росія – Білорусь – вирішується питання майбутнього, якщо не всього людства, то Європи. І це справді – та територія, до якої привернуто найбільшу увагу у світі», – констатував Лебедько у коментарі для Російської служби «Голосу Америки».
На його думку, якби Премію миру було вручено політикам, то незадоволених було б набагато більше. «Вибір правозахисників вдалий, тому що це люди передового фронту, і з морального погляду вони – незаперечний авторитет. У цьому сила та актуальність рішення, яке ухвалив Нобелівський комітет», – пояснює радник Світлани Тихановської.
За його словами, багато білорусів, безсумнівно, раді тому, що одним із лауреатів став Алесь Біляцький, тому що це – «величезна інвестиція у свободу всіх білоруських політв’язнів, які зараз перебувають у, без перебільшення, найстрашнішій європейській в’язниці – Білорусі».
На його думку, сьогоднішній режим у Білорусі поставлено у складну ситуацію. «Я знаю, що цю новину зустріли “на ура” у всіх білоруських колоніях. Я розмовляв з деякими родичами тих, хто сидить у в’язниці, і вони говорили, що це був для них найщасливіший день з того часу, як вони почули вирок щодо їхніх рідних. Тож у цьому плані Нобелівський комітет зробив дуже багато для того, щоб порушити питання політичних ув’язнених, повернути до нього увагу. Тому що через психологічну втому ця тема потроху забуватиме, а зараз це рішення привернуло велику увагу до білоруських політв’язнів. Думаю, що зараз з’являться десятки, а може, й сотні депутатів з парламентів різних країн, які знову називатимуть імена політичних в’язнів», – каже Анатолій Лебедько.
Він також зазначає, що рішення про присудження Нобелівської премії миру Алесю Біляцькому – це ще один дуже сильний удар по Лукашенку, і не лише його сьогоднішньої репутації, а й майбутньої. Що це за фігура в історичному масштабі? Диктатор, під час правління якого два білоруси – Олексійович та Біляцький – стали Нобелівськими лауреатами за те, що вони боролися проти диктатури. І виходить, з якого боку не подивися, це рішення дуже гарне та своєчасне», – резюмує Лебедько.
Разом з тим, не можна сказати, що вся російська громадськість позитивно поставилася до вибору Нобелівського комітету. Наприклад, голова ради з прав людини при президенті РФ Валерій Фадєєв вважає: «Нобелівська премія миру перестала бути, по-перше, значною премією, по-друге, перестала бути премією миру, остаточно дискредитувала себе сьогоднішнім рішенням».
З похвалою відгукнувшись про таких лауреатів минулих років, як мати Тереза, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Мартін Лютер Кінг і Віллі Брандт, Фадєєв розкритикував український Центр Громадянських свобод, який він назвав «нібито правозахисною організацією», яка «сьогодні збирає інформацію як місце в злочинах російської армії». «Де ця організація була у попередні вісім років, коли бомбили Донбас, коли вбивали тисячі мирних громадян, дітей, старих людей?» – Запитує голова СПЧ.
Не вважає Валерій Фадєєв гідним премії миру та Алеся Біляцького, якого він вважає також «нібито правозахисником». «Можна мати різні претензії до влади, але тоді стояло завдання руйнування білоруської державності. Коли держава зруйнована, про жодні права та свободи говорити не доводиться», – сказав Фадєєв, маючи на увазі мирні багатотисячні демонстрації протесту в Білорусі проти фальсифікації президентських виборів у серпні 2020 року.
Наприкінці цього послання Фадєєв написав: «Я хотів би порадити російському “Меморіалу” відмовитися від цієї премії, щоб зберегти про себе хоча б частки доброї пам’яті».
18 членів Ради з прав людини підписали лист протилежного змісту.
У цьому листі, зокрема, наголошується: «Сьогодні Нобелівську премію миру було присуджено білоруському правозахиснику Алесю Біляцькому, українському Центру громадянських свобод та “Меморіалу”. Ми вдячні Нобелівському комітету за цю почесну нагороду.
Ідея та місія “Меморіалу” – права людини, історія, допомога жертвам репресій, боротьба з державним насильством. “Меморіал” – це мережа, це люди, це рух. Ми працюємо в Росії, в Україні, в інших країнах і продовжуємо справу, яку розпочали Андрій Сахаров та Арсеній Рогінський понад тридцять років тому.
Як і всі громадські організації в Росії, “Меморіал” зазнає зараз сильного тиску. Але пам’ять та свободу неможливо заборонити. Тому ми продовжуємо нашу роботу і її продовжуватимемо за будь-яких обставин.
Ми думаємо про Алеся Біляцького та інших політв’язнів у в’язницях Росії та Білорусі, і про українських колег, які працюють в умовах війни».
Серед тих, хто підписав цей лист – Олександр Верховський, Наталія Євдокимова, Олександр Сокуров, Мара Полякова, Микола Сванідзе та Євген Ясін, зазначається: «Держава, яка пригнічує права людини всередині країни, неминуче становить загрозу миру».
На своїх сторінках у соціальних мережах члени «Меморіалу» відповіли деяким критикам, які здивували тим фактом, що серед лауреатів, поряд з українцями, опинилися громадяни двох держав, які ведуть повномасштабну агресію проти України: «Представники “Центру громадянських свобод” публічно, докладно тепло висловилися про “Меморіал” та “Весну”. Про те, чому вони раді отримати цю премію разом, шукається на YouTube у два кліки».
Кореспондент Російської служби «Голосу Америки» попросила співголову ради Центру захисту прав людини «Меморіал» Сергія Давидиса прокоментувати рішення Нобелівського комітету.
«По-перше, це нагорода за багаторічну роботу із захисту прав людини. Важко переоцінити внесок колег, які всі роки працювали, вели документацію щодо порушень прав людини під час чеченських воєн. Інша річ, що з цього не було зроблено достатнього уроку і все це зараз повторюється, лише в більшому масштабі в Україні. Але правозахисники не можуть тут нічого вдіяти, не вони ухвалюють політичні рішення», – сказав Давидіс.
На його думку, нинішня нагорода є свідченням того, що Нобелівський Комітет не поділяє людей за національною ознакою, а оцінює їхні справи, переконання, цінності. «І в цьому сенсі об’єднання як Алеся Біляцького, Центру громадянських Свобод та Меморіалу символічно дуже важливе. Тобто не всі росіяни воюють із українцями, а воюють із українцями злочинці, які розв’язали війну. Інші росіяни борються з цією війною, захищають права людини та майбутнє демократичної Росії», – пояснює Сергій Давидіс.
Правозахисник наголошує: «У нинішній ситуації, коли ми певною мірою все несемо відповідальність, бо не зуміли запобігти війні, є тенденція не мазати одним кольором усіх громадян Росії. І тут теж Нобелівський Комітет дав важливе символічне послання, обравши “Меморіал”. І я ще вважаю, що в цьому сенсі це нагорода не лише “Меморіалу”, а й усьому російському правозахисному руху, громадянському суспільству, у тій його частині, яка виступає проти війни щодня, починаючи з 24 лютого».
З приводу ради Валерія Фадєєва «Меморіалу» Сергій Давидіс лише знизує плечима: «Навряд це можна порівнювати з тим, як радянський уряд хотів, щоб від Нобелівської премії за…
